Право на працю осіб із обмеженими можливостями гарантує, перш за все, Конституція. Крім того, Україна ратифікувала низку міжнародних актів, які мають запобігти дискримінації осіб із інвалідністю у сфері праці. Це, зокрема, Конвенції МОП № 159 «Про професійну реабілітацію інвалідів», № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця»; Декларації ООН «Про права розумово відсталих осіб», «Про права інвалідів», «Про стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», Конвенція про права інвалідів; низка рекомендацій Ради Європи і т. д.
Вітчизняне законодавство, зокрема КЗпП, регулює особливі режими праці, тривалість, умови. Наприклад, роботодавець повинен створювати для таких робітників умови праці у відповідності з їхньою індивідуальною програмою реабілітації, організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування осіб із інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їхнє прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Працівники з I та II групою інвалідності мають право на 30-денну оплачувану та 60-денну неоплачувану відпустку. Залучення осіб із інвалідністю до наднормових робіт та робіт у нічний час без їхньої згоди не допускається. Разом із тим, звільнення таких працівників відбувається на загальних підставах.
Є також закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відповідно до нього таким особам забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Закон, зокрема, зобов’язує підприємства, де працюють від 8 до 25 осіб, мати в штаті хоча б одну особу з особливими потребами. Якщо підприємство більше – таких працівників має бути 4%. За невиконання передбачено штрафні санкції: обсягом у половину середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для особи з інвалідністю, для підприємств, на яких працюють від 8 до 15 осіб, і обсягом у середню річну зарплату на підприємстві, якщо в штаті понад 15 осіб. Роботодавці мають самостійно працевлаштовувати осіб із інвалідністю відповідно до нормативів робочих місць. Державний нагляд за цим здійснює Державна служба України з питань праці.
Цікаво, що на підприємства, установи й організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не поширюються норми санкцій, однак такі установи, як і інші роботодавці, повинні працевлаштовувати осіб із інвалідністю у межах встановленого нормативу.
Закон України «Про зайнятість населення» встановлює право будь-якої особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості. Зокрема він забороняє в оголошеннях про вакансії зазначати обмеження щодо віку чи статі кандидатів, а також вимагати від кандидатів надавати інформацію про особисте життя.
Крім того, нещодавньою законодавчою новацією, яка також покликана боротися з дискримінацією, стали схвалені Верховною Радою зміни до закону №0102 «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї». Згідно з Конвенцією, слово «інвалід» замінюється поняттям «особа з інвалідністю». Конвенція захищає права неповносправних людей, а також заохочує повагу до них.
